На підставі якого документу ФО – нерезидент, з метою визначення резидентського статусу, може підтвердити факт перебування на території України понад 183 календарних дні?

Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, опубліковано 30 травня 2022 о 11:56 Розділ: Новини

Відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) з метою оподаткування нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом України. Фізична особа - резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 дні (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Згідно з ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Крім того, абзацом п’ятим ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1382) визначено, що місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктами 1 та 5 ст. 5 Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1871) встановлено, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Іноземець, особа без громадянства зобов’язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей віком до 14 років (у тому числі новонароджених дітей), батьками або іншими законними представниками яких вони є, протягом 30 календарних днів з дня отримання посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, або після зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання.
При цьому, реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (п. 12 ст. 2 Закону № 1871).
Декларування місця проживання особи – повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади (п. 4 ст. 2 Закону № 1871).
Законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства для реалізації своїх прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є підстави, встановлені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 3773) або Законом України від 08 липня 2011 року № 3671- VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» із змінами та доповненнями (ст. 5 Закону № 1382).
Відповідно до частини третьої ст. 5 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій – п’ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій ст. 4 Закону № 3773, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (частина перша ст. 16 Закону № 3773).
Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (частина друга ст. 16 Закону № 3773).
Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця (частина друга ст. 4 Закону № 3773).
Враховуючи викладене, документами, які підтверджують перебування фізичної особи – нерезидента на митній території України понад 183 календарних дні є паспортний документ та/або імміграційна картка, а також документи, на підставі яких він тимчасово проживає в Україні та документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового проживання в Україні.